------------------------------

КАЛІНІН Анатолій Григорович

  Звання "Почесний громадянин міста Ковеля" присвоєно рішенням сесії  міської ради №275 від 20 жовтня 1987 року.
   Анатолій Григорович народився в 1909 році в селищі Людиново Жиздринського повіту Калузької губернії. На той час це було невеличке містечко - близько 25 тисяч мешканців. Однак, у ньому знаходився  великий машинобудівний завод, де працювало понад 9 тисяч робітників. На цьому підприємстві п’ятнадцятирічним юнаком Анатолій Калінін і розпочав свою трудову біографію, ставши учнем слюсаря. Через кілька місяців  пішов навчатися на фабрично-заводське училище Брянської області. Брав участь у розбудові народного господарства, довгий час працював на залізниці м. Людиново.
   З 1931 року Анатолій Григорович проходить службу в армії: командир танкетки, старшина 54-го кавалерійського прикордонного загону.
    З перших і до останніх днів Великої Вітчизняної війни Анатолій Григорович перебував на фронті. Він був учасником взяття Берліна, дійшов до річки Ельби, де і зустрів Перемогу.
      У післявоєнний час  Калінін працював на відповідальних посадах в  Ковелі. Він - активіст громадського життя міста, багато сил і вміння віддав вихованню підростаючого покоління. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І і II ступенів, "Червоної Зірки", багатьма медалями.

-------------------------------

КІРПА Георгій Миколайович

   27 грудня 2004 року на 59 році трагічно обірвалося життя Георгія Миколайовича Кірпи – непересічної особистості, сповненої невичерпної любові до життя. З його ім’ям  мільйони наших громадян пов’язували віру в державу, в свої сили, у відродження нашої Батьківщини.
   Звання "Почесний громадянин міста Ковеля" присвоєно рішенням сесії  міської ради №25/22 від 4  липня  2001 року.
      Народився Георгій Миколайович 20 липня 1946 року в селі Клубівка Із`яславського району на Хмельниччині. Закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту.
    Молодий спеціаліст  отримав своє перше призначення черговим по станції Чоп Львівської залізниці. Було це в 1970 році. Відтоді доля на 30
 років поєднала енергійного, ініціативного Георгія Миколайовича зі Львівською магістраллю, її працьовитим колективом. Правда, була річна перерва, коли його призвали на службу до лав Радянської Армії.
       Після звільнення в запас Георгій Миколайович повертається на Закарпаття. Йому спочатку запропонували посаду інженера на станції Чоп. Через чотири місяці він уже - головний інженер, а через вісім місяців Георгій Кірпа - начальник цієї великої прикордонної станції. П`ять років очолював трудовий колектив і тільки в 1977 році погодився перейти працювати на посаду начальника відділу перевезень Ужгородського відділку Львівської залізниці.
       З його приходом тут значно поліпшилася ситуація з організацією перевізного процесу. Зростав авторитет відділку, а разом - авторитет і Георгія Миколайовича.

     Тож цілком природно, що невдовзі Георгію Кірпі пропонують більш високі і відповідальні посади. В 1978 році він стає заступником начальника Ужгородського відділку, а в 1979 році - начальником Рівненського відділку. В 1982 році з`явилася потреба налагодити чітку роботу знову ж таки на Ужгородському відділку. Зробити це довірили Георгію Кірпі. У 1985 році авторитетний і перспективний командир призначається першим заступником начальника Львівської залізниці. А з липня 1993 року він очолив Львівську залізницю. Можна без перебільшення сказати, що під керівництвом Георгія Миколайовича магістраль у ці роки перетворилась в полігон, де випробовувалися і впроваджувалися в життя нові підходи в організації роботи. На Львівській залізниці почався рух за приведення пасажирського господарства до європейських стандартів. Тут конкретно налагоджувалися і міцніли зв`язки залізничників незалежної України з їхніми колегами із західних держав.
     Можна багато назвати великих і малих справ та починань, які здійснювалися на Львівській залізниці, зініційовані Георгієм Кірпою. Чимало їх стосується і ковельських колійників.
       Нелегке становище склалося на залізниці з парком пасажирських вагонів в 1993 році. Значна частина вагонів сповна використала свій моторесурс, і їх можна було списати, але замінити - нічим. Тому Георгій Кірпа, порадившись із спеціалістами магістралі, вирішив організувати їх ремонт на рівні заводського власними силами.
      А реалізувати цю програму було доручено Ковельському вагонному депо, яке протягом десятиріч ремонтувало піввагони (вантажні вагони без даху).

       Завдання було єдине - швидко і якісно перепрофілювати депо на ремонт пасажирського рухомого складу. Екзамен ковельчани склали успішно. За кілька місяців колектив без державних субсидій провів реконструкцію і здійснив перехід на нову технологію, і вже у 1994 р. було відремонтовано 278 вагонів. А в 1995 році щомісяця виходило з депо 28-30 відремонтованих вагонів. Завдяки чому в депо було створено кілька десятків робочих місць.
       В даний час депо ремонтує пасажирські вагони за технологією польського АТ ВРЗ "Бидгощ", дотримуючись європейського рівня якості.
      В 1995 році за шість місяців на прикордонній станції Ягодин збудований потужний пункт перестановки вагонів. Тоді ж за власні гроші залізниця побудувала на цій же станції перевантажувальний пункт, оснастивши його сучасним козловим краном.
      Електрифіковано 65-кілометрову дільницю Рівне - Ківерці. Капітально відремонтовані, реставровані вокзали у Луцьку і Ківерцях.
      Але найзначиміше для ковельчан, що зініціював і реалізував у життя Георгій Миколайович, це - реконструкція залізничного вузла у зв`язку з переведенням залізничної станції на електротягу. Зроблено це у стислі строки (7 місяців), яких залізнична будівельна практика ще не знала.
      29 жовтня 2001 року стало видатною подією у житті ковельчан і держави. Сьогодні до ладу введено реконструйований залізничний комплекс, а по 72-кілометровій колії пройшов перший електропоїзд з Ківерець до Ковеля. Капітально відремонтований, реставрований наш красень-вокзал, нині має європейський вигляд і на належному рівні обслуговує пасажирів і, зокрема, ковельчан.
         Георгій Миколайович присвятив своє життя - служінню залізничному транспорту.
        Георгій Кірпа - кандидат технічних наук, академік Транспортної академії України, автор монографії "Організація контейнерних перевезень в Україні" та 14 наукових праць.
       Його нагороджено орденами Дружби народів, "За заслуги" III ступеня, орденом Князя Ярослава Мудрого V ступеня. Георгій Миколайович - Заслужений працівник транспорту України, почесний залізничник.

 ------------------------------

КУБАТКО Іван Федорович  

     Звання "Почесний громадянин міста Ковеля" присвоєно рішенням виконкому №136 від 19 червня 1984 року.
     Визволитель Ковеля від фашистських загарбників. Під час Великої Вітчизняної війни воював у 144-й окремій бригаді 60-ої стрілецької дивізії (квітень 1942 року - серпень 1944 року).
     Після звільнення міста майже тридцять років працював у військкоматі, брав активну участь у громадському житті міста, був наставником допризовної молоді.
     Нагороджений орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни II ступеня, багатьма медалями та іншими відзнаками солдатської доблесті.
 

 ------------------------------

 НАУМОВА Ганна Іванівна  
   Звання "Почесний громадянин міста Ковеля" присвоєно рішенням сесії  міської ради №275 від 20 жовтня 1987 року.
Народилась Ганна Іванівна Матлах (її дівоче прізвище) в селі Мизово Старовижівського району у багатодітній сім’ї 1930-го року. Час був нелегкий, тому з дитинства вміла і косити, і орати, і господарство доглядати… Підрісши, у слід за старшою сестрою приїхала працювати на залізничну станцію «Ковель». І за кілька років змогла досягти такого рівня, що нагороджена була значком «Отличный движенец». А також увійшла до ряду комсомольців, яким була виказана велика, як на той час довіра – їх відрядили до Казахстану освоювати Цілину.
Ганна Іванівна активний учасник художньої самодіяльності із 1949 року, виступала в складі хору станції «Ковель», співала у хорі ветеранів.
Усе в її трудовому житті – як пісня. У 1957-му році Ганна Іванівна стала учасницею  сільгоспвиставки у Москві. Багато раз була нагороджена, в тому числі і за свій останній, 10-ий, цілинний урожай.
Заміж вийшла також у Казахстані за хлопця з Житомирської області Василя Антоновича Наумова. Він працював у радгоспі «Тихоокеанському» трактористом. Там же народились двоє їхніх дітей: 56-го – син Сергії, а 57-го – донька Ольга. В декреті сидіти тоді було не прийнято – треба було працювати. Роботи – тьма: розбивати та доглядати городи, садити сади, будувати для цілинників будинки, впорядковувати уже побудовані селища…
Коли 1965-го року сім’я Наумових повернулась до Ковеля, то сама Ганна Іванівна вернулась і на станцію. Працювала стрілочницею. І тут досягла неабияких успіхів. До медалі «За доблестный труд», якої удостоїлась ще на Цілині, стала уже в Ковелі Кавалером орденів Трудової слави ІІ-го і ІІІ-го ступеня.
Вийшовши 1986-го року на пенсію, Ганна Іванівна продовжувала трудитись – працювала на благоустрої Ковеля: вела облік машин, проводила суботники, засипала гравієм майданчик біля міської лазні…
          Ганна Іванівна  належить до покоління, яке не звикло пасувати перед труднощами, яке вміє тримати удари долі. У її житті  такі удари були. Вони прибивали до землі, від них не можливо оговтатись: чоловік помер – рана на серці, не стало сина – ще одна рана. Але ж серця не видно, то й пересічні люди і не здогадуються, що серце – в ранах, а очі – такі теплі.
Ми зараз часто-густо забагато говоримо про не зовсім гідних людей. Хвалимо не тих, хто заслуговує. Вважаємо найкращими тих, хто про порядність і не чув ніколи. А у виправдання самі собі кажемо:»час такий». Та знаєте час завжди однаковий, змінюється лише антураж. Тому варто пам’ятати, що поряд з нами тихо і скромно живуть ті, хто своєю працею прославив Ковель та й не лише Ковель. Непомітні, вони не створюють гамору навколо своїх персон. Живуть просто, як і жінка, на яку мали б ми рівнятись. Жінка, в трудовій книжці якої 103(!) записи про нагородження, жінка з невимовно теплими очима. Безвідмовна і спокійна, але з таким внутрішнім стержнем, якому б могли позаздрити навіть чоловіки. Жінка-мама, бабуся, прабабуся і справжня гордість Ковеля – Наумова Ганна Іванівна.

 ------------------------------

 САВЕЛЬЄВ Макар Аврамович
     Звання "Почесний громадянин міста Ковеля" присвоєно рішенням виконкому №254 від 23 червня  1969 року.
    Народився Макар Аврамович 25 липня 1912 року у місті Знаменка Кіровоградської області в сім’ї залізничників. В 1935 році закінчив Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту. Був призначений заступником начальника дистанції колії станції Основа Південної залізниці. З жовтня 1939 року — начальник Ковельської дистанції колії.
      На початку Великої Вітчизняної війни Макара Аврамовича відряджають на Оренбурзьку залізницю, куди була евакуйована і Ковельська залізниця. Там він також трудився начальником дистанції.
      На другий день після визволення Ковеля від фашистських загарбників Макар Аврамович Савельєв приїхав у місто.  Завдання було єдине: з Ковеля на Захід якомога швидше повинні піти поїзди з підкріпленням для наступаючої армії. Дні і ночі Макар Аврамович проводив на вузлі. На допомогу з різних залізниць приїжджали фахівці. Всі — незнайомі люди. І йому, начальнику дистанції, треба було згуртувати їх, спрямувати зусилля до однієї мети — швидше відкрити прийом поїздів, організувати їх проїзд до кордону з Польщею.
      Для начальника дистанції час втратив лік. Невтомна праця вдень і вночі. Праця і ще раз праця. І як результат - колія до Ягодина відкрита. Нині мало хто знає, якими неймовірними зусиллями колективу і його начальника здобуто таку трудову перемогу.
       З 1944 по 1976 рік Макар Аврамович очолював колектив Ковельської дистанції колії. Саме у нас на Ковельщині розкрився його талант  як вмілого, чуйного і вдумливого керівника, організатора залізничного господарства, громадського активіста, який завжди проявляв ініціативу, рішучість і наполегливість у досягненні державних завдань.
      Улюбленій справі Макар Аврамович Савельєв віддав всі свої сили, вміння, професійну майстерність, був людиною слова, доброю і щирою.
       Удостоєний звань Почесного залізничника і Почесного громадянина міста Ковеля, нагороджений кількома орденами і багатьма медалями.
       Помер в 1995 році на вісімдесят третьому році життя.

 ------------------------------

ФЕДОРОВ Олексій Федорович

    Звання "Почесний громадянин міста Ковеля" присвоєно рішенням виконкому №254 від 23 червня 1969 року.
    Народився 30 березня 1901 року в станиці Лоцманська Кам'янка (нині в складі Дніпропетровська) в селянській сім'ї. Закінчив чотири класи початкової школи. В 1920 році добровольцем пішов в Червону армію, брав участь в Громадянській війні на боці російських більшовиків. З 1924 року — будівельник на залізниці. Член ВКП(б) з 1927 року.
    1932 рік — закінчив Чернігівський будівельний технікум. 1932—1938 — на профспілковій і партійній роботі, з 1938 до  війни — перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У. Залишений у підпіллі, організував партизанський загін. До березня 1942, очолюваний О. Ф. Федоровим Чернігівський партизанський загін, провів 16 боїв, зруйнував 33 шосейних і залізничних мостів, пошкодив 5 ешелонів на залізниці, підірвав 5 складів, 2 заводи.
     1943 — загін перемістився на територію правобережної України і далі, на Волинь. У 1944 партизанське з’єднання, яким керував Федоров, брало участь  у боях за м. Ковель.
     З квітня 1944 Федоров обіймав високі партійні посади. Був першим секретарем Херсонського, Ізмаїльського, Житомирського обкомів партії.  З 1957 до 1979 — міністр соціального забезпечення УРСР.   Депутат ВР СРСР 1-11 скликань.
       Олексій Федорович - генерал-майор, двічі Герой Радянського Союзу.