Наумова Ганна Іванівна

Наумова Ганна Іванівна

Наумова Ганна Іванівна

Звання "Почесний громадянин міста Ковеля" присвоєно рішенням сесії міської ради №275 від 20 жовтня 1987 року.

Народилась Ганна Іванівна Матлах (її дівоче прізвище) в селі Мизово Старовижівського району у багатодітній сім’ї 1930-го року. Час був нелегкий, тому з дитинства вміла і косити, і орати, і господарство доглядати… Підрісши, у слід за старшою сестрою приїхала працювати на залізничну станцію «Ковель». І за кілька років змогла досягти такого рівня, що нагороджена була значком «Отличный движенец». А також увійшла до ряду комсомольців, яким була виказана велика, як на той час довіра – їх відрядили до Казахстану освоювати Цілину.

Ганна Іванівна активний учасник художньої самодіяльності із 1949 року, виступала в складі хору станції «Ковель», співала у хорі ветеранів.

Усе в її трудовому житті – як пісня. У 1957-му році Ганна Іванівна стала учасницею сільгоспвиставки у Москві. Багато раз була нагороджена, в тому числі і за свій останній, 10-ий, цілинний урожай.

Заміж вийшла також у Казахстані за хлопця з Житомирської області Василя Антоновича Наумова. Він працював у радгоспі «Тихоокеанському» трактористом. Там же народились двоє їхніх дітей: 56-го – син Сергії, а 57-го – донька Ольга. В декреті сидіти тоді було не прийнято – треба було працювати. Роботи – тьма: розбивати та доглядати городи, садити сади, будувати для цілинників будинки, впорядковувати уже побудовані селища…

Коли 1965-го року сім’я Наумових повернулась до Ковеля, то сама Ганна Іванівна вернулась і на станцію. Працювала стрілочницею. І тут досягла неабияких успіхів. До медалі «За доблестный труд», якої удостоїлась ще на Цілині, стала уже в Ковелі Кавалером орденів Трудової слави ІІ-го і ІІІ-го ступеня.

Вийшовши 1986-го року на пенсію, Ганна Іванівна продовжувала трудитись – працювала на благоустрої Ковеля: вела облік машин, проводила суботники, засипала гравієм майданчик біля міської лазні…

Ганна Іванівна належить до покоління, яке не звикло пасувати перед труднощами, яке вміє тримати удари долі. У її житті такі удари були. Вони прибивали до землі, від них не можливо оговтатись: чоловік помер – рана на серці, не стало сина – ще одна рана. Але ж серця не видно, то й пересічні люди і не здогадуються, що серце – в ранах, а очі – такі теплі.

Ми зараз часто-густо забагато говоримо про не зовсім гідних людей. Хвалимо не тих, хто заслуговує. Вважаємо найкращими тих, хто про порядність і не чув ніколи. А у виправдання самі собі кажемо:»час такий». Та знаєте час завжди однаковий, змінюється лише антураж. Тому варто пам’ятати, що поряд з нами тихо і скромно живуть ті, хто своєю працею прославив Ковель та й не лише Ковель. Непомітні, вони не створюють гамору навколо своїх персон. Живуть просто, як і жінка, на яку мали б ми рівнятись. Жінка, в трудовій книжці якої 103(!) записи про нагородження, жінка з невимовно теплими очима. Безвідмовна і спокійна, але з таким внутрішнім стержнем, якому б могли позаздрити навіть чоловіки. Жінка-мама, бабуся, прабабуся і справжня гордість Ковеля – Наумова Ганна Іванівна.

Читайте також:

Фотогалерея
Анонс
Програма про наше місто
Посилання на сайти