Що таке легалізація трудових відносин?

ЗАКОН УКРАЇНИ Про безоплатну правову допомогу

Міська Програма правової освіти населення на 2013-2016 роки (скачати)

Що таке легалізація трудових відносин?

Праця – основа життя і багатства суспільства, джерело внутрішнього зростання духовних якостей людини.
Відповідно до статті 43 Конституції України:
- кожна людина має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується;
- держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно – технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб;
- використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан;
- кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом;
- використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється;
- громадянам гарантується захист від незаконного звільнення;
- право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу законів про працю України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Зазвичай, він укладається у письмовій формі, його укладення оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. На підставі такого наказу (розпорядження) робиться запис у трудовій книжці.
Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
У разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою відповідно до вимог ст. 24-1 КЗпП України, фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання.
Трудовий договір укладається у трьох автентичних примірниках: один примірник зберігається у роботодавця-суб’єкта господарювання, другий – у найманого працівника, третій – у центрі зайнятості за місцем реєстрації договору.
Фізична особа зобов’язана вручити під розписку працівникові один примірник договору протягом трьох діб з дня його надходження, про що робиться відповідний запис у книзі реєстрації, а також повернути йому трудову книжку із записом про прийняття на роботу. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють у фізичної особи понад п'ять днів.
Легальні трудові відносини для працівників – це:
гарантований розмір заробітної плати;
забезпечення у повному обсязі гарантованого державою права на матеріальні виплати та соціальні послуги, відповідне пенсійне забезпечення;
оплачувана відпустка;
право на оплату лікарняного листа, охорону праці;
можливості відстоювати свої інтереси як найманого працівника при виникненні непорозумінь із роботодавцем та інше.
Незадекларовану працю ще називають прихованою працею, неформальною зайнятістю, «тіньовою», нелегальною або «чорною» роботою та, найчастіше, неофіційним працевлаштуванням. Найбільше неоформлених працівників працює в охоронних структурах, підприємствах торгівлі, особливо у сфері ресторанного бізнесу, але найчастіше беруть на роботу людей без оформлення трудових відносин приватні підприємці.
Встановити такі факти та притягнути порушників законодавства про працю до відповідальності доволі складно. Працівники неохоче йдуть на розмову, боячись втратити роботу. Це виясняється лише тоді, коли виникає конфлікт між працівником і роботодавцем, або працівник звільнився з роботи і звертається за захистом своїх прав.
За порушення законодавства про працю існує два види відповідальності адміністративна та кримінальна.
Так, ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що порушення вимог законодавства про працю тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 255 КУпАП повноваження щодо складання протоколів про адміністративні порушення, пов’язані з порушеннями законодавства про працю, покладені на органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства
про працю, тобто на відповідні територіальні державні інспекції з питань праці.
Кримінальна відповідальність встановлена за неукладання трудових договорів із найманими працівниками та грубе порушення законодавства про працю (ст.172 Кримінального Кодексу України) “незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2 років”.
Отже, дотримання роботодавцем трудового законодавства - це запорука стабільного та прибуткового бізнесу, гарантія уникнення проблем як із найманими працівниками так і з відповідними органами, уповноваженими здійснювати контроль за дотриманням вимог трудового законодавства, а також можливість працівника захистити свої права на працю, пільги, соціальні гарантії, пенсійне забезпечення.

Юлія Олішкевич,
провідний спеціаліст Ковельського
міськрайонного управління юстиції  

Читайте також:

Фотогалерея
Анонс
Програма про наше місто
Посилання на сайти